Статті

РОЛЬ ШКОЛИ ТА ПЕДАГОГА

 У ФОРМУВАННІ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ

Ірина Долібська, заступник директора з навчально-виховної роботи,  

                               вчитель історії загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

                               села Могильне Гайворонського району

                                              Кіровоградської області

Анотація. Дана стаття висвітлює основні напрямки національно-патріотичного виховання. Визначено якого громадянина ми прагнемо виховати, взявши до уваги всі складові моменти виховного процесу. З’ясовано результативність використаних форм,  методів та прийомів у вихованні громадянина враховуючи вікові особливості. Визначено, що саме загальноосвітня школа є осередком становлення  громадянина-патріота України, готового самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, сприяти єднанню українського народу та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві. 

       Патріотичне виховання – це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується.

В. О. Сухомлинський.

               Видатний український історик, публіцист, політичний діяч В. Липинський наголошував: «Можна мати прекрасну територію і ніколи не здобути на ній владу, не мати на ній своєї держави та не стати з нею ніколи нацією. Патріотизм – свідомість своєї території, а не сама територія – лежить в основі буття і могутності держави» [4].

               Патріотизм (від латинського patria – країна, вітчизна, батьківщина) – це любов і відданість Батьківщині, прагнення своїми діями служити її інтересам. Історичне джерело патріотизму – це формування зв’язків з рідною землею, рідною мовою, народними традиціями, звичаями та культурою. Український патріотизм має бути дієвим, спроможним перетворювати почуття в конкретні справи та вчинки на користь держави.

           Справжній патріот повинен мати активну життєву позицію, своїми справами та способом життя сприяти якісним змінам ситуації в країні на краще. Це є на сьогодні основним завданням, яке поставлено перед учителем.  Для формування такої особистої свідомості має бути успішно реалізована цілісна система патріотичного виховання, до складу якої входять:

·        моральне виховання;

·        громадянське виховання;

·        національне виховання;

·        патріотичне виховання.

Її затверджено постановами,  наказами, програмами, положеннями України:

·        Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, схвалена Указом Президента України від 25 червня 2013 року     № 344;

·        Концепція національно-патріотичного виховання молоді, затверджена наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму України від 27 жовтня 2009 року       № 3754/981/538/49;

·        Наказ Міністерства освіти і науки України від 07.09.2000 № 439 «Про затвердження Рекомендацій щодо порядку використання державної символіки в навчальних закладах України»;

·        Програма патріотичного виховання учнівської та студентської молоді в навчальних закладах України, затверджена наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України  21 жовтня 2013 року № 1453 /716 /997;

·        Положення про Всеукраїнську дитячо-юнацьку військово-патріотичну гру «Сокіл» («Джура»), затверджене наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 13 червня 2012 року № 687;

             В основу навчально-виховного процесу нашої школи  поставлено виховання в особистості любові до Батьківщини, усвідомлення свого громадянського обов’язку.  В центрі патріотичного виховання  постала особистість дитини як найвищої цінності.

           Сучасна загальноосвітня школа в Україні має достатній педагогічний і патріотичний потенціал для формування ціннісного ставлення особистості до свого народу, держави, нації. Тому  слід ураховувати вікові особливості учнів, використовувати методи та прийоми, що спрямовані на самостійний пошук, формування критичного мислення, ініціативних та творчих підходів, розвитку самоорганізації, самоактивності, самостійності, які є основою життєвого вибору, громадянського самовизначення. В нашій школі стали традиційними: уроки памяті, уроки мужності,  диспути, рольові ігри, тренінги, народні свята, захист проектів та форми роботи пов’язані з вивченням історії рідного краю (фотовиставки, вивчення літератури, збирання документів, конкурси малюнків, зустрічі з односельцями). Багато уваги приділяється акціям: «Від серця до серця», «Вахта пам’яті», «Допоможи солдату» …

             Діти молодшого шкільного віку – шестилітки виділяють особисті цінності, відбувається їхнє емоційне освоєння, яке виражається у поведінці, діяльності та взаєминах між собою. В цей період  вони оцінюють та співставляють поведінку дітей і дорослих.   Діти – шестилітки переважно орієнтуються на добру поведінку та хороші вчинки тому важливо у цьому віці  формувати здатність дитини пізнавати себе, свою сім’ю,  виховувати любов до рідного дому, своєї країни, вулиці, школи, рідної природи, мови, побуту та традицій.

           У підлітковому віці відбувається оволодіння внутрішнім світом й виникнення життєвого плану як певної системи пристосування, яка вперше усвідомлюється підлітком. У цей період формуються уявлення про сенс життя, накопичення життєвого досвіду і підліток потребує  найбільшої допомоги,  поради та підтримки, довіри дорослих.  Підліток прагне грати певну соціальну роль не лише серед однолітків, але й серед старших. У підлітковому віці виховується духовно осмислений, рефлексивний  патріотизм, який поєднує любов до свого народу, нації, Батьківщини з почуттям поваги до інших народів, своїх та чужих прав та свобод.

         У ранній юності дівчата та юнаки набувають все більшої самостійності, автономності, відбувається їхня індивідуалізація. Вони бурхливо переживають стан дорослішання. Молодих людей хвилює пошук відповідей на запитання «Хто Я?», «Який Я?», але й на питання «Навіщо Я?». Вже сам зміст цих питань актуалізує у молодих людей процес саморозуміння.

У старшому шкільному віці пріоритетними рисами ціннісного ставлення до Батьківщини є відповідальність і дієвість. Старшокласники не тільки ідентифікують себе з українським народом, але хочуть жити в Україні, пов’язати з нею свою долю, служити Вітчизні на шляху її становлення як суверенної і незалежної, демократичної, правової і соціальної держави; поважати Конституцію України і виконувати норми законів; володіти рідною та державною мовами; визнавати пріоритети прав людини, поважати свободу, демократію, справедливість.

          Діти мають безпосередній зв'язок з тим, що відбувається в країні: їхні батьки мобілізовані й застосовують зброю, працюють волонтерами, беруть участь у громадських акціях та ін. Тому психолого-педагогічні працівники, класні керівники, які є першими людьми яким довіряють після батьків,  мають бути готовими до непростих запитань від учнів, на які важливо дати компетентні й водночас коректні відповіді. Варто надавати дітям чіткі й зрозумілі пояснення, не давати нездійсненних обіцянок, а головне утримуватися від коментарів, спрямованих на підривання національної безпеки чи руйнацію національної єдності в державі.

          Отже, навчальний заклад має стати для кожної дитини осередком становлення  громадянина-патріота України, готового самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, сприяти єднанню українського народу та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві.  «Бути патріотом, – вчить В. Липинський, – це значить шукати

задоволення не в тім, «щоб бути українцем», а в тім, щоб було честю носити ім’я Українця. Бути патріотом – це значить, перш за все, вимагати гарних і добрих учинків від себе, як від Українця, а не перш за все, ненавидіти інших тому, що вони «не Українці». Врешті, бути патріотом, це значить, будучи Українцем, виховувати в собі, перш за все,

громадські, політичні, державотворчі прикмети, віру в Бога і послух Його законам, тобто духовні вартості; далі вірність, твердість, сильновольність, дисципліну, пошану до своєї традиційної Влади (монархізм), загалом кажучи, лицарськість – тобто політичні вартості».[4]

Бібліографія

1.      Берченко Г. Громадянське суспільство: критерії та сучасне становище в  Україні / Г. Берченко // Кроки до громадянського суспільства : наук.                 альман., К., 2006.

2.     Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти: Затвердж. постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1392. [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт «Міністерство освіти і науки України».

3.     Концепція загальнодержавної цільової соціальної програми

          патріотичного виховання громадян на 2013–2017 роки: Затвердж.  

          колегією Міністерства освіти і науки, молоді та спорту Україн

          (протокол № 6/1-21 від 30.05.2012)

4.     Липинський В. Листи до братів хліборобів про ідею і організацію

          українського монархізму;  — К. ;  1995.-  470с.

5.     Haказ Міністерства освіти і науки України № 641 від 16 червня

          2015року Про затвердження Концепції національно- 

          патріотичноговиховання дітей і молоді, Заходів щодо реалізації  

          Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді та  

          методичних рекомендацій щодо національно-патріотичного   

          виховання y  загальноосвітніх навчальних закладах.

6.     Про методичні рекомендації з питань організації виховної роботи у навчальних закладах у 2014/2015 навчальному році/ Лист Міністерства освіти і науки України від 25.07.14 №1/9-376

7.     Світ виховання: часопис для вчителів, батьків, дітей. - К.; №1(20),2007.

                        Мушинський Федір Андрійович –  

                                  директор школи

               Вчитель – просте, звичайне слово, яке щодня повторюємо і ми,  і наші діти. А скільки воно зберігає  в собі найкращих, незабутніх спогадів!  Скільки пов’язано  з ним вдячних перемог і звершень у кожної людини! Професія вчителя – дуже важка і відповідальна. Адже в його руках майбутнє нашої держави. Як це благородно – давати іншим знання, бути порадником і взірцем. Звичайно, далеко не кожний може стати справжнім учителем. Для цього потрібно багато працювати, займатися самоосвітою, щоб уроки стали цікавими і корисними.

              Учитель не професія – це доля, яка чикала на молодого, сповненого сил та надій Федора Мушинського, який пропрацював 28 років директором школи в селі Могильне Гайворонського району Одеської (Кіровоградської) області після закінчення війни.

            Федір Андрійович  Мушинський  народився 25 серпня 1918 року в сім’ї робітника в селі Салькове Гайворонського району Одеської області. До вступу в Одеський державний університет працював учителем 1-4 класів у Сальківській середній школі. З перших років війни, будучи студентом п’ятого курсу, зачислений в ряди червоноармійців, а з15 жовтня 1941 року курсант Краснодарського зенітного училища. Закінчив училище 14 травня 1942 року, отримав звання молодшого лейтенанта і був призначений командиром взвода. Першу нагороду, орден Вітчизняної війни І ступеня отримав 26 липня 1944 року за успішне виконання завдання по форсуванню Західної Двіни, взяття міста Вітебська. Наступну нагороду, орден Вітчизняної війни ІІ ступеня  Федір Андрійович отримав після операції по виведеню з оточення матеріальної частини полку в районі міста Елгова, Латвія. 18 лютого 1945 року за успішне виконання завдання – розгром німців на Земпанському півострові у Східній Прусії Мушинського Ф.А. було нагороджено орденом Червоного Прапора. В даній операції Федора Андрійовича було поранено в голову, незважаючи на це батарая оборонялася протягом суток, це допомогло нашій арміх  перенести лінію зіткнення на Захід, до Берліна.  Мушинський Ф.А. був нагороджений ще багатьма медалями за успішно виконанні завдання. Війну закінчив у Північній Німеччині, будучи командиром 6 батареї 118 Армійського ордена Червоного Прапора Демидовського мінометного полку, а з травня 1945 по серпень 1946 року керував школою молодих командирів (сержантів) при Півнісній групі військ, яким командував маршал Рокосовський К.К.
         Після закінчення війни з 1946 по 1947 роки закінчив Одеський університет, а з червня 1947 року був призначений директором Могильненської середньої школи. Одружився, виростив та виховав разом з дружиною двох доньок Надію та Аллу, які теж продовжили справу своїх батьків – стали вчителями.

         «У нас в дома була строга дисципліна. Батько встигав наводити лад в школі і контролювати нас, адже було розпочато будівництво нового приміщення школи, яке мало вмістити 600 учнів», згадує донька Алла Федорівна.

            У 1975 році було закінчено будівництво нового приміщення школи і в жовтні цього ж року діти переступили поріг новобудови.   Радісні очі дітей, вдячність батьків та жителів села, що могло бути кращою вдячністю  для Федора Андрійовича. Він виконав усі заповіді: посадив не одне дерево, сьогодні буяє парк на подвір’ї школи, побудував дім, який вже багато десятиліть приймає своїх господарів, виховав чудових доньок, які радували батька.

            Федір Андрійович Мушинськый відійшов у вічність, але його справи живуть досі .  У наших успіхах, у наших звершеннях -  частина його душі. Честь і хвала Вчителю – першоджерелу наших сьогоднішніх і майбутніх досягнень!

                                          

  Долібська Ірина Вікторівна

заступник директора з навчально-виховної роботи

 загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів села Могильне

Гайворонського району Кіровоградської об